усі 128 позицій: стовпець — три старші розряди, рядок — чотири молодші
Аркуш зроблено як памʼятку, а не як таблицю: угорі те, заради чого його вішають на стіну й читають з іншого кінця кімнати, нижче — повна довідка дрібнішим.
Три розміри в одному архіві — від аркуша на холодильник до плаката на стіну.
Номер стовпця й номер рядка разом і є шістнадцятковий код: K стоїть у 4/11, тобто 4B. Дрібне число в кутку клітинки — той самий код десятковий.
ISO 646 лишав дванадцять із дев’яноста чотирьох графічних позицій на розсуд країни. У двох на вибір стояло # або £, $ або ¤; ще десять — @ [ \ ] ^ ` { | } ~ — не мали призначеного знака взагалі.
Стандарт вимагав одного: або поставити туди свій знак, або оголосити позицію невживаною. Заповнює всі дванадцять лише міжнародна довідкова версія — і це рівно ті знаки, на яких тримається сьогодні будь-яка мова програмування.
Чому цим числам можна вірити. Кожне лічильне число тут обчислене з даних, а не набране руками, і аркуш проходить 11 незалежних перевірок, перш ніж його дозволено зібрати: скільки елементів, у якому порядку і саме твердження у виділеному блоці. Не пройде бодай одна — файла просто не буде.
десять справ, рік кожної, система, число — і людина, проти якої це число міряли
хто видав стандарт, коли, що він робить зі звуком і скільки біт на секунду дозволяє
сорок бітів на квант: п’ять байтів, вісім знаків і п’ять випадків доповнення
три байти стають чотирма знаками: алфавіт, хвіст і те, навіщо в кінці стоять «=»