знайти й виправити хибний біт із семи: номери перевірок, що збилися, у сумі дають його місце
Аркуш зроблено як памʼятку, а не як таблицю: угорі те, заради чого його вішають на стіну й читають з іншого кінця кімнати, нижче — повна довідка дрібнішим.
Три розміри в одному архіві — від аркуша на холодильник до плаката на стіну.
Тоновані клітинки — місця перевірок (1, 2 і 4); у рядку перевірки — копії бітів, які вона рахує. Слово на аркуші — приклад.
Наприкінці 1940-х Річард Гемінг рахував на релейній машині Bell Labs. У будні, помітивши помилку, вона спинялася й блимала лампами для операторів, а після робочого дня й у вихідні просто бралася за наступну задачу. Гемінг працював у вихідні й раз у раз починав спочатку. «Якщо машина може помітити помилку, чому вона не може знайти її місце й виправити її?» — згадував він. Свою відповідь Гемінг надрукував 1950 року в Bell System Technical Journal.
Чому цим числам можна вірити. Кожне лічильне число тут обчислене з даних, а не набране руками, і аркуш проходить 4 незалежних перевірок, перш ніж його дозволено зібрати: скільки елементів, у якому порядку і саме твердження у виділеному блоці. Не пройде бодай одна — файла просто не буде.
десять справ, рік кожної, система, число — і людина, проти якої це число міряли
усі 128 позицій: стовпець — три старші розряди, рядок — чотири молодші
хто видав стандарт, коли, що він робить зі звуком і скільки біт на секунду дозволяє
сорок бітів на квант: п’ять байтів, вісім знаків і п’ять випадків доповнення