сусідні числа різняться одним бітом: як перевести з двійкового й назад без таблиці
Аркуш зроблено як памʼятку, а не як таблицю: угорі те, заради чого його вішають на стіну й читають з іншого кінця кімнати, нижче — повна довідка дрібнішим.
Три розміри в одному архіві — від аркуша на холодильник до плаката на стіну.
На диску код Грея: кожне кільце — один біт, перший усередині; темне — 1. Довкола — номери положень, товста риска — межа між 7 і 8.
Назву «відбитий двійковий код» дав Френк Грей із Bell Labs у патентній заявці 1947 року: усталеної назви в коду, писав він, ще немає. Патент видали 1953-го, а сам код згодом назвали «кодом Грея» ті, хто ним користувався. Проте інші дійшли до такого коду раніше за Грея: Джордж Стібіц, теж із Bell Labs, описав його в заявці 1941 року, а Еміль Бодо 1875 чи 1876 року вже розставив літери на друкувальному колесі свого телеграфа за відбитим двійковим кодом.
Чому цим числам можна вірити. Кожне лічильне число тут обчислене з даних, а не набране руками, і аркуш проходить 4 незалежних перевірок, перш ніж його дозволено зібрати: скільки елементів, у якому порядку і саме твердження у виділеному блоці. Не пройде бодай одна — файла просто не буде.
десять справ, рік кожної, система, число — і людина, проти якої це число міряли
усі 128 позицій: стовпець — три старші розряди, рядок — чотири молодші
хто видав стандарт, коли, що він робить зі звуком і скільки біт на секунду дозволяє
сорок бітів на квант: п’ять байтів, вісім знаків і п’ять випадків доповнення